Як підсумок роботи гуртка ОЦТКЕУМ « Історичне краєзнавство» на базі Чернівецького педагогічного коледжу став пішохідний похід 1-ої категорії складності вздовж Дністра. У другій половині червня наша група добралася потягом до залізничній станції Стефанешти, потім пішки через села Киселів, Борівці, Рудку пройшли до с. Бабина. Дивної прозорості потічок, який протікає через це село і стає мутним у низині, вивів нас до Дністра. Подальший наш шлях пролягав стежками і путівцями паралельно основній водній артерії нашого краю до Хотина.

Даний маршрут був обраний нами невипадково. На ньому можна ознайомитися з багатьма пам’ятниками природи і історії. Дивовижні озера (Борівці), водоспади (Кулівці, Чунківський потік, Дорошівці), печери (Кострижівка, Баламутівка), або таке рідке явище як «Пресподня», коли потік зникає в карстовій лійці ( Кулівці) прийшлись по душі тим, хто любить природу. Історичне ж минуле нагадувало про себе на кожному кроці. В Звенячині ми відвідали некрополь загиблих на теренах нашого краю солдат 1-ої світової війни (1914-1918), в Хрещатику – Свято – Івано – Богословський монастир ( ХУІІ ст.). Від монастиря відкривається чудова панорама Заліщіцької меандри Дністра та заповідного урочища « Хрещатинсько – Звенячинська стінка». А з крутих берегів дельтапланеристи ловлять повітряні потоки. По оточуючих горбах ще можна побачити земляні укріплення часів Першої світової війни, які захищали підступи до моста через ріку. Село Василів згадується у Галицько-Волинському літопису 1230 року у зв’язку з переслідуванням князем Данилом Романовичем угорських загарбників, в Кулівцях – монастир, чимось нагадуючий своєю архітектурою східньоазійські храми, в Баламутовці – печера, де були знайдені малюнки первісної людини 10-тисячолітньої давнини, в Гордівцях – рештки «траянових валів», в Рухотині – одна з найдавніших кам’яних церков нашого краю( 1459 р.), Хотинська фортеця – одне з семі «див» України.

Один день був запланований для відвідування хутора села Ржавінці Заставнівського району, де у 1944 році знаходився центр діяльності партизанського загону, очолюваного Героєм Радянського Союзу О.В. Тканком. В память про ті події та про земляків-партизанів було колись споруджено хатинку-музей з меморіальною дошкою. Яка ж прикрість охопила нас, коли ми побачили цей музей повністю зруйнованим : немає даху, вікон, дверей, в хаті проросли дерева. Місцеві жителі, з якими ми спілкувалися, готові допомогти в його відновленні, але потрібна чиясь добра воля зверху. На даний час вона відсутня! Як пам’ятник епохи бездуховності в центрі Ржавінців височить приватний торговий комплекс, який насміхається над нами своєю назвою «Партизан».

Наша група ( першокурсники Токар В.,Колісник К., Крайничук З.,Галиця І.,Гурей А.,Маренич Н.) виконувала завдання Департаменту екології та туризму ОДА, яке полягала у вивченні екологічної ситуації на правому березі Дністра на нитці маршруту. Нам стала тепло на душі від того, що берег , в основному, чистий, хіба що картину портять стихійні сміттєзвалища біля сіл Кострижівка та Дорошівці. Але занепокоєння більш викликає стан екології душі наших краян: власник озер біля Борівців накинувся на нас з лайкою тільки за те, що ми відпочивали (10 хв.) на берегу його озера; по-хамські і без причини облаяв нас егерь біля села Василіва; пройти к одному з найцікавіших пам’ятників нашого краю –Хрещатинському монастирю прийшлось під акомпанемент ричання злих німецьких вівчарок, які рвалися до нас з-за «концтаборівської» огорожі заводу з виробництва мінеральної води. Невже всі так і норовлять вкрасти у господаря воду ?! Психологія крамаря вповзає у душі наших людей, хоча деякі з низ заповзято осіняють себе хрестом біля кожної каплички.

Не дивлячись на певні розчарування, які супроводжували нас протягом 8-денної подорожі, висновок здався нам оптимістичним. Мої вихованці відчули свої сили, спроможність витримати фізичні навантаження, вставати вранці, готувати собі і колегам їжу, уміти запалювати багаття у дощову погоду, пережити у наметах грозу. А як багато знань про рідний край почерпнули майбутні вчителі в цьому поході!

Одночасно вони зрозуміли, що навколишній світ не є таким райдужним, як у телевізійній казці. Життя – це явище складне і для його достойного проходження потрібна така ж витримка, фізична і психологічна підготовка як в складному поході, а частіше за все – і набагато більше.

А. Моісей, керівник гуртка.

Всі фото з подорожі